– група українських композиторів кінця ХІХ – початку ХХ ст. (В. Барвінський, Н. Нижанківський, М. Колесса, Р. Сімович, З. Лисько), кожен із яких навчався в Празькій консерваторії та школі вищої майстерності, що сприяло зростанню професійно-освітнього рівня митців Галичини.

– громадська організація, утворена 1868 році у Львові з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу, поширила діяльність на всі українські землі (найпотужніші мережі – у Галичині, на Буковині, Поділлі, Київщині, Волині, у Закарпатській Україні). Припинила діяльність 1939 року, з окупацією угорськими і радянськими військами українських земель.

– художнє об’єднання, створене в Петербурзі наприкінці 1890-х., до складу якого входили О. Бенуа, С. Дягилєв, В. Сєров, К. Сомов та ін., які критично ставилися до академічного мистецтва та творчості передвижників. Декадентство, ретроспективізм і пошуки ідеалів в мистецтві попередніх століть – характерні риси творчості митців «Світу мистецтва».

– творче об’єднання представників експресіонізму на початку XX століття у Німеччині (В. Кандинський, П. Клее та ін.).

– перше українське музичне товариство у Галичині, засноване у Львові А. Вахнянином, діяло впродовж 1870 – 1871 рр., мало на меті розвивати українську музичну культуру шляхом організації концертів та музичної школи. Основою товариства був хор, в якому, зокрема, співав знаменитий згодом український оперний співак О. Мишуга.

– український мелодраматичний телесеріал 1993 – 1994 рр. студії Укртелефільм за мотивами однойменної повісті О. Кобилянської.

– спів хору без супроводу.

– одна з течій авангардистського мистецтва початку XX ст., з характерним відходом від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизацією чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків.

– узагальнюючий термін для позначення новаторських напрямів у художній культурі XX ст., для яких характерний пошук нових, нетрадиційних засобів вираження.

– обpаз, в якому все зобpаження має пеpеносне значення; спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного.

– повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

– єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

– наспів, який виконується почергово двома хорами або солістом і хором.

– це епоха в історичному і культурному розвитку людства, пов’язана з греко-римською цивілізацією (близько VII ст. до н.е. – середини V ст. н.е.).

– французька назва мистецтва модерну рубежу XIX – XX століть. Він характеризує декоративно-орнаментальну течію мистецтва, що зародилася в Бельгії і Франції (А. Муха, Г. Клімт, А. Гауді та ін.).

–  повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює її музичність.

–  справжній, дійсний, що походить з першоджерела й відповідає оригіналові.

–  у середні віки пісня народного походження, яка супроводжувала танець; пізніше – драматичний за характером літературний та музичний лірико-епічний твір, часто з елементами фантастики, зміст якого навіяний подіями минулого та давніми легендами.

– музично-хореографічна вистава, де художній зміст, думки та почуття дійових осіб розкриваються засобами музики, танцю і пантоміми; музичний художній твір, призначений для розкриття змісту засобами хореографії та пантоміми.

– напрям в європейській культурі XVII – 1-ї половини XVIII ст., започаткований в Італії у 2-й половині XVI ст.; розвивався в опозиції до ідейних та мистецьких основ Ренесансу, в атмосфері релігійних, теологічних і філософських суперечок; основні риси: відхід від сприйняття гармонії світу і життя, зацікавлення людиною як особистістю, котра відчуває метафізичний страх, скерованою до Бога й вічності.

– художник, що малює картини батального жанру, відтворює військові дії, походи і життя армії.

– культурно-мистецьке явище в історії українського мистецтва у 1910–1930-х рр.; художній монументально-синтетичний стиль; самобутня школа українського мистецтва; синтез українського фольклорного образотворчого мистецтва і церковного мистецтва Візантії, Проторенесансу й України (В. Седляр, І. Падалка, Т. Бойчук, О. Павленко, І. Липківський, Р. Лісовський та ін.). Назва походить від прізвища засновника течії, монументаліста і графіка Михайла Бойчука.

– в скульптурі зображення людини з відображенням торсу від обличчя до грудей.

– музичний твір, де основна тема піддається різноманітним змінам (мелодичним, ладовим, ритмічним, гармонічним).

– назва старовинних слов’янських обрядових пісень, пов’язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. В західних регіонах України веснянки мають назви гагілки, гаївки.

– різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. В Україні водевіль має національні джерела, передовсім – інтермедії. Відомі автори водевілів – І. Котляревський («Москаль-чарівник»), Л. Глібов («До мирового»), М. Кропивницький («По ревізії», «Зальоти соцького Мусія»), О. Олесь («По Мюллеру», «Патріоти», «Морока») та ін. У водевілі широко використовуються фольклорні мотиви, побутові колізії.

– православне богослужіння, яке відбувається цілу ніч напередодні великих церковних свят (Різдва, Великодня та ін.); жанр церковної музики.

– державна кінематографічна організація, яка діяла в період з 1922 по 1930 роки.

– гербознавство, мистецтво зображення та опису гербів, допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби як специфічне джерело.

– склад багатоголосся; сутність гетерофонії зводиться до того, що при виконанні однієї і тієї ж мелодії кількома голосами або інструментами в одному або декількох голосах час від часу виникає відгалуження від основного наспіву.

– вид скульптури, у якому зображення виступає над площиною фону більш як на половину свого об’єму. Горельєфи із каменю, бронзи та інших матеріалів часто використовуються як декоративні елементи в архітектурі або самостійні художні композиції.

– готичний стиль, що з’явився заключним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної й частково Східної Європи. Неоготика або псевдоготика – напрямок в архітектурі, що відроджував форми й конструктивні особливості середньовічної готики та поєднував їх із ясними композиціями, що йдуть від класицизму. Є складовою частиною так званих історичних стилів.

– вид образотворчого мистецтва, що використовує в якості основних засобів художньої виразності лінії, штрихи і плями. Ознакою графіки є особливе ставлення зображуваного предмета до простору, роль якого значною мірою виконує тло паперу – «повітря білого листа» (В. Фаворський).

– архітектурний стиль, що розвивався в Східній Галичині, перш за все, у Львові наприкінці XIX – на початку XX століття. Особливістю стилю було використання традицій народної архітектури, що зближує його з українським модерном Наддніпрянщини.

– загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

– мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів (декламування); манера говорити штучно піднесено; пишномовні слова, промови. Музична декламація – співвідношення мови й музики у вокальних творах, відповідність музичних і мовних акцентів, інтонацій, речень, фраз і т. ін.; природність і виразність вимови тексту у вокальному творі; мелодекламація.

– засіб композиції, спрямований на виявлення суті і посилення виразності художнього твору. Художній зміст декоративності полягає у тісній взаємодії з навколишнім середовищем – простором, масою, обсягом, площиною, якістю декорованого елемента, що включає в себе тон, колір, фактуру і текстуру.

– рід літератури‚ у якому життя зображено не через авторську оповідь‚ а через діалоги та вчинки дійових осіб. Драматичні твори призначені для постановки на сцені.

– український народний твір лірико-епічного жанру, який розповідає про героїко-історичні та соціально-побутові події минулого і сучасності. Думи виникли ще в XV ст. і набули великого поширення у всій Україні. Виконавці дум – народні співці – кобзарі, бандуристи, лірники.

– українська та польська лірико-епічна пісня, близька до думи оповідальними, імпровізаційними, ладовими особливостями.

– вокальні або вокально-інструментальні (інколи інструментальні) твори на канонічні, релігійні за змістом тексти або сюжети. Виконується під час богослужінь та в побутових умовах.

– російська літературна течія 1910-х рр., що розвинулась у рамках футуризму. Крім загального футуристичного письма для егофутуризму характерно культивування рафінованості відчуттів, використання нових іншомовних слів, показне себелюбство (І. Сєверянін та ін.).

– змішання та безмежне поєднання різноманітних, різнорідних і несумісних понять (ідей, елементів, поглядів, теорій) під приводом подолання в них протилежностей і створення різнопланового та неординарного в системі єдиного цілого. В архітектурі поняття «еклектизм» застосовують до поєднання стильових елементів, запозичених з різних епох і мистецьких середовищ, що порушує певні закономірності й створює враження хаотичності та неоднорідності.

– літературно-мистецький напрям авангардизму, що сформувався у Німеччині на початку ХХ ст. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, Швейцарії. Основний творчий принцип експресіонізму – відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.

– стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

– оповідний рід літератури на відміну від лірики й драми; сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Епічними творами (або епосом) називаються такі, які змальовують життя в розповіді про людей, про події, в яких вони беруть участь, про їх вчинки, переживання, про взаємовідносини між людьми. 

– інструктивна вправа для розвитку виконавської (переважно інструментальної) техніки; високохудожня віртуозна  концертна п’єса.

– архітектурний стиль, започаткований польським архітектором С. Віткевичем в 90-х роках XIX століття. У закопанському стилі поєднано традиційний стиль будівництва ґуралів та елементи модерну.

– мирне, безтурботне, нічим не затьмарюване існування. Сільська ідилія (пастораль) – жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці і балеті, сюжет якого пов’язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи (був особливо популярним у XVII – XVIII ст.).

– художній напрям останньої третини XIX – початку XX століття, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Імпресіонізм – це завжди «пейзаж душі», «миттєва» реальність, ліричний щоденник без сюжету та без героя, цикли статичних картин при динаміці сприймаючого почуття, це «музика передусім», це «краплинка поезії замість моря прози» (Л. Андрєєв).

– музична п’єса, яка розташовується між двома іншими номерами, відрізняючись від них за характером і настроєм; невелика самостійна інструментальна п’єса вільної форми.

– музика для голосу, розрахована на невелику кількість виконавців та камерну аудиторію, має великі можливості передачі ліричних емоцій і найтонших градацій душевних станів людини (старовинні мотети, мадрігали, романси, пісні, солоспіви та ін.)

– музика для різних інструментів, розрахована на невелику кількість виконавців. Найпоширенішими є жанри сонати, сюїти, квартету.

– старовинна триголосна куплетна пісня, яка виконувалась ансамблем співаків або хором без інструментального супроводу. Лірницький кант – духовний кант із репертуару жебраків-лірників (склався у ХVII ст.).

– концертний твір з кількох частин для співаків – солістів, хору і оркестру. Кантата подібна до ораторії, але відрізняється від неї меншим розміром, переважанням лірики та драматичною обмеженістю сюжетів.

– навмисне смішне або спотворене зображення предмету або особи. Комічного ефекту в карикатурі досягають за допомогою перебільшення найбільш характерних рис образу коштом другорядних.

– молитовний будинок караїмів, який зазвичай звуть караїмською синагогою.

– спеціалізований навчальний заклад, у якому отримали базову освіту численні відомі митці; діяв у Києві на початку ХХ століття

– один з основних напрямів у європейській літературі й мистецтві XVII – XVIIІ ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке і давньоримське) мистецтво. Сутність класичного стилю полягає в тому, що суть буття глибоко розумна й гармонійна і утверджує єдність та порядок в світі.

– жартівлива українська (галицька) народна пісня куплетної форми, за змістом подібна до частівки; народний танець гуцульського походження.

– старовинна слов’янська обрядова пісня, яка виконується під час святкування Різдва Христова.

– авангардистський стиль в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі, фотографії, декоративно-прикладному мистецтві, що виник під впливом футуризму, супрематизму, кубізму 1910-х років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.

– прилюдне виконання музичних творів; жанр хорової музики з інструментальним супроводом, що зародився в Італії XVI ст., в українській музиці розповсюдився XVIІ ст. як жанр партесного концерту; жанр великого, віртуозного за характером музичного твору для соліста з оркестром у формі тричастинного сонатного циклу.

– авангардна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Кубізму притаманні підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об’єкти на стереометричні складові.

– течія в футуризмі (літературі та живописі), до якої належали В. Хлєбников, брати Бурлюки, О. Екстер та ін. Естетичний ідеал кубофутуристів – це сучасна машина, надзвичайна динаміка, рух, швидкість, енергія, що руйнує конструкцію.

– один з трьох родів літератури, поряд з епосом і драмою, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора, а також з особливою виразністю виявляється емоційне ставлення автора до зображуваного. 

– традиційна назва служби Божої у православній та греко-католицькій церквах, а точніше – богослужіння з приношенням Святих Дарів.

– архітектурний стиль, що сформувався під впливом берберського та іспанського стилів в Північній Африці та Аль-Андалусі. Неомавританський стиль — ретроспективний напрям в еклектичній архітектурі 2-ї половини XIX століття – 1-ї половини XX століття, який полягав у переосмисленні та імітації архітектурних прийомів іспанського, португальського, мавританського та ісламського середньовічного зодчества.

– мистецтво виготовлення монет і медалей, гравіювання штампів (матриць) для відбитків. Різновид мистецтва малих форм, у якому широко використовують герби, алегорії, девізи, написи, рік виготовлення, портрети, орнаменти, риб або птахів, зображення тварин.

– жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо.

– жіночий голос, середній між сопрано і контральто. Діапазон від ля малої октави до ля другої октави. Для такого голосу написано партії Кармен в однойменній опері Ж. Бізе, Соломії в опері «Богдан Хмельницькій» К. Данькевича та ін.

– драма, що виникла на основі літургійного дійства.

– стильовий напрям у мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX – початку XX століття. Модерн постав як мистецтво молодих людей на противагу домінуючому на той час історизму та еклектиці.

– термін, яким в мистецтвознавстві позначають мистецькі напрями та стилі, які з’явилися на противагу так званому «класичному мистецтву» XIX сторіччя – реалістичному та академічному. Вперше модернізм виявив себе в експресіонізмі й сюрреалізмі. З часом до модерністських течій віднесли й імпресіонізм, символізм, неоромантизм, неокласицизм, модерн (ар-нуво), авангардистські напрями (футуризм, кубізм) тощо. Модернізм таким чином перетворився на синонім усього некласичного мистецтва кінця XIX – першої половини XX ст.

– опера для одного виконавця.

– витвори мистецтва, створені для конкретного архітектурного середовища та відповідають йому своїми ідейними якостями, а також зорово-архітектонічним і колірним строєм. До монументального мистецтва відносять пам’ятники і монументи, скульптурне, живописне, мозаїчне оздоблення будівель, вітражі, міську і паркову скульптуру, фонтани та ін.

– невеликий твір, художньо-публіцистичного жанру, у якому зображено дійсні факти, події в житті конкретних людей.

– напрям у літературі й мистецтві, що набув поширення на межі ХІХ – ХХ ст. і характеризувався настановами на фотографічно точне відображення дійсності та осмислення особистості крізь призму її біологічної і соціальної зумовленості.

– жанр живопису, що зображає зірвані плоди, квіти, спійману рибу та здобич мисливців, предмети, букети квітів, композиції овочів, фруктів, посуд тощо.

– всесвітня українська академічна організація, багатопрофільна академія наук українського народу, утворена 1873 року у Львові. Сприяла формуванню та розвитку української науки кінця ХІХ – першої половини XX ст., досягла особливого розквіту досягло в період головування М. Грушевського (1897 – 1916). 1939 ліквідована радянською владою; відновлена 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки, де стала відома як Shevchenko Scientific Society. З 1989 року організація знову діє на території України.

– державна кіностудія в Києві, заснована 1928 р.

– одна з форм архітектурного стилю «історизм» XIX століття, що відтворювала архітектурні форми бароко.

– архітектурний стиль, для якого була характерна орієнтація на візантійське мистецтво VI–VIII століть. Найбільш часто використовувався задля релігійних і громадських будівель у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

– один із «ретроспективних» (історичних) стилів початку ХХ століття.

– сукупність художніх прийомів, властивих мистецтву кінця XIX – XX ст., які полягають в навмисному спрощенні художніх засобів і форм заради досягнення найбільшої виразності (П. Гоген). Неопримітивізм виходить із досвіду примітивного мистецтва (народного, архаїчних культур минулого та ін.).

– стильова течія в українській і світовій літературі початку XX ст., що розвинулася з класичного реалізму (її називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом). Неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією.

– один із так званих «історичних» стилів кінця ХІХ ст., відомий стильовий напрям в декорі інтер’єрів та декоративно-ужитковому мистецтві.

течія раннього модернізму, що виникла в світовій літературі, живописі та музиці кінця ХІХ – на початку ХХ ст. як реакція на позитивізм і натуралізм у мистецтві (Г. Ібсен, О. Грін, О. Кобилянська, О. Олесь та ін.).

– літературна форма, що позначає невеликий за обсягом прозовий твір, довший за оповідання, але коротший за роман (схожа з поняттям «повість»).

– лірична наспівна мелодична п’єса, зміст якої пов’язаний з художніми образами ночі.

– сукупність графічних знаків, призначених для запису музики . Пошуки способу знакової фіксації музики почались ще в Давньому Єгипті, але не завершились до нашого часу, оскільки сучасні композитори використовують, крім традиційної нотації, специфічні форми запису для відображення в тексті особливих ефектів звучання.

– музика, яка супроводжує обрядові ритуали – весілля, родини, поховання, обряди, пов’язані з народними та релігійними святами, жнивами, сівбою тощо.

– жанр музично-драматичного мистецтва. Літературна основа опери (лібрето) втілюється засобами музичної драматургії і в першу чергу у формах вокальної музики. Опера – синтетичний жанр, що об’єднує в єдиній театральній дії різні види мистецтв: драматургію, музику, образотворче мистецтво (декорації, костюми), хореографію (балет).

– музично-сценічна вистава переважно розважального характеру, яка поєднує монологічне і діалогічне мовлення з вокальною та інструментальною музикою, танцювальне мистецтво й естрадні прийоми.

– невеликий прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному епізоді (рідко кількох) з життя одного персонажу (іноді кількох).

– великий концертний твір на певний сюжет для солістів, хору і симфонічного оркестру.

– церковна відправа по померлому (у східному християнському обряді), супроводжується спеціальними духовними піснеспівами («Зо святими упокой», «Со духи праведних», «Вічна пам’ять»).

– вид монументального мистецтва, живописний твір декоративного характеру, призначений для постійного заповнення будь-яких ділянок стіни (настінне панно) або стелі (плафон); барельєф, різьблена, ліпна або керамічна композиція, що служить тієї ж меті.

– літературне угруповання футуристів в Україні після Жовтневого перевороту 1917 року, що було ідейно пов’язане з загальним футуристичним напрямком в Італії та Росії, але мало питомі особливі риси й існувало досить автономно. Розвиток напряму пов’язують передусім з ім’ям поета й теоретика М. Семенка, який разом з однодумцями розробляв теоретичні питання «нової літератури».

– один із композиційних компонентів художнього твору, в образотворчому мистецтві це жанр, об’єктом зображення якого є природа.

– художник, який належить до реалістичного напряму живопису, що виник у 1870-х роках; твори передвижників виставлялися на так званих «пересувних виставках». Митці-передвижники об’єдналися у Товариство пересувних художніх виставок.

– найбільш поширена форма вокальної музики, яка поєднує поетичний та музичний образи, а також загальна назва твору, призначеного для вокального виконання.

– один з жанрів образотворчого мистецтва, присвячений повсякденному приватному та суспільному життю. Характерні стильові риси: достовірна фіксація побачених в житті взаємин і поведінки людей в побуті; розкриття внутрішнього сенсу і суспільно-історичного змісту явищ повсякденного життя.

– епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

– ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. Як жанр, що розвивається на межі епосу, лірики й драми, синтезуючи в собі їх характерні засоби та прийоми, поема залишається найпродуктивнішою і сьогодні.

– вид багатоголосся, в якому окремі мелодії або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток. Поліфонічну музику характеризує рівноправ’я голосів, плинність фактури тощо.

–принцип багатобарв’я при розмальовуванні або використання багатоколірного матеріалу в архітектурі, скульптурі, декоративно-ужитковому мистецтві.

– мальоване, скульптурне або фотографічне зображення або опис людини або групи людей, а також відповідний жанр мистецтва.

– напрям в образотворчому мистецтві, що виник у 1880-х роках. Художники цього напряму (П. Гоген, П. Сезанн, В. ван Гог) не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно та узагальнено передавати матеріальність світу, вдавалися до декоративної стилізації.

– невелика інструментальна (переважно фортепіанна) п’єса.

– етап в історії італійської культури, що передує Ренесансу. Вважається перехідним від епохи Середньовіччя до епохи Відродження. Для мистецтва проторенессансу характерні тенденції до чуттєвого, наочного відображення реальності, світськість (на відміну від мистецтва Середньовіччя), поява інтересу до античної спадщини (що характеризує мистецтво епохи Відродження).

– давньозавітні релігійні гімни і молитви на тексти з Біблії. На тексти псалмів створено багато хвалебних, покаянних, повчальних піснеспівів.

– умовне загальне найменування кількох напрямів історизму в архітектурі XIX – початку XX ст., засноване на використанні традицій давньоруського зодчества і народного мистецтва, а також асоційованих з ними елементів візантійської архітектури.

– напрям літературної і журналістської творчості, авторське дослідження і трактування важливих суспільно-політичних питань з метою впливу на суспільну думку та існуючі політичні інститути, при цьому зазвичай використовуються засоби логічного мислення та емоційного впливу.

– вокальний або інструментальний твір вільної форми, що складається з різнохарактерних, контрастних епізодів.

– напрям у мистецтві, який полягає у правдивому, об’єктивному і всебічному відображенні подій, прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації.

– перша активна політична партія в центрально-східній Україні, заснована в 1900 р. в Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем, М. Русовим, Л. Мацієвичем та ін. як підпільна революційна партія.

– католицька траурна заупокійна меса, присвячена пам’яті померлих; великий циклічний твір для солістів, хору та оркестру.

– культурно-філософський рух кінця Середньовіччя – початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності. Неоренесанс – одна з поширених форм архітектурної еклектики 2-ї половини XIX століття, що відтворювала зовнішні архітектурні рішення часів Відродження.

– повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.

— декламаційна за характером вокально-мелодична лінія, що наближується до природного мовлення і не має завершеної композиційної форми. Інтонації речитативу є музичною аналогією мовленнєвих інтонацій (питання, заклик, звернення і т. д.), але зберігають фіксований музичний стрій та ритміку.

– духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х рр. XX ст. в Українській СРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру та було знищене сталінським режимом.

– великий за обсягом і складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені важливі й складні суспільні процеси, всебічно і в розвитку показані численні персонажі. У романі розвивається кілька сюжетних ліній, пов’язаних з долею головних героїв.

1. Одноголосний камерний вокальний твір з інструментальним супроводом, який виник в Іспанії та набув поширення в інших країнах.
2. Назва інструментальної п’єси наспівного, мелодійного характеру.

– ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIIІ століття у Німеччині, Великій Британії й Франції, поширився на початку ХІХ століття в Російській імперії, Польщі й Австрії, а з середини ХІХ століття охопив інші країни Європи. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини; увага до особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення «життя духу»; наявність провідних мотивів самостійності, світової скорботи (національної туги) та романтичного бунту, нескореності; історизму та захоплення фольклором.

– музична форма, де проведення головної теми-рефрену неодноразово чергується з іншими, відмінними від рефрену епізодами.

– мистецький напрям в європейському мистецтві, передусім у літературі другої пол. ХVІІІ ст. Назва виникла від “Сентиментальної подорожі” Л. Стерна.

– епоха європейської історії та культури, що охоплює час від загибелі Римської рабовласницької імперії, кінця античної доби (кінець V століття) до початку капіталізму (середина XVII століття).

– назва декількох груп прогресивних художників, що відхилилися від визнаних і консервативних художніх організацій на території Австрії та Німеччини (Берлінський сецессіон, Віденська сецессія та ін.). 

– стиль у мистецтві початку ХХ ст., австрійський та німецький модерн.

– літературно-мистецький напрям кінця ХІХ – початку XX ст., фундатори якого проголосили основою мистецької творчості символ – таємну ідею, приховану в глибинах навколишніх реальних та потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії.

– вид інструментальної музики, призначеної для симфонічного оркестру. Включає багаточастинні композиції та дрібні форми.

– великий симфонічний твір, де в музичних образах втілений конкретний сюжет, поетична або філософська ідея; музичний жанр епохи романтизму.

1. Провідний жанр оркестрової музики, який сформувався в XVIII ст. на основі оркестрової сюїти, концерту, тріо-сонати, увертюри та інших жанрів.
2. Великий твір для симфонічного оркестру в формі сонатного циклу.

– вид мистецтва, який відображає світ в об’ємних формах. Скульптура може бути станковою (статуї, портрети, жанрові сцени), монументальною (пам’ятники, декоративна скульптура в садах і парках, рельєфи на будинках, меморіальні ансамблі) та фізичною, просторово зв’язаною з  архітектурою чи з певним природним оточенням, статично закріпленою (наприклад, на п’єдесталі).

– те ж саме, що й романс – одноголосний вокальний твір з інструментальним супроводом. Термін характерний для української вокальної музики.

– один з основних жанрів інструментальної музики, твір для одного або двох інструментів у формі сонатного циклу.

– одна із авангардних течій в українському образотворчому мистецтві на початку XX століття (О. Богомазов, О. Екстер, К. Малевич та ін.).

– рід малярства, твори якого мають самостійне значення і сприймаються незалежно від оточення.

– напрям авангардного мистецтва, безпредметність, абстрактний геометризм, що виник на початку XX століття у творчості К. Малевича.

– циклічний інструментальний твір, який складається з кількох самостійних за кількістю, порядком і способом сполучення п’єс, об’єднаних художнім задумом; музичний жанр, що сформувався у ХVI ст.

– вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами.

– перший професійний український театр, відкритий 1882 року в Єлисаветграді (тепер м. Кропивницький) відокремлено від польського та російського. Засновником театру був М. Кропивницький, який володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був М. Садовський, який боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Із Театром корифеїв також пов’язані імена актриси М. Заньковецької, актора й режисера П. Саксаганського.

– високий чоловічий голос; тенори поділяються на ліричні, лірико-драматичні, драматичні, які відрізняються рухливістю, тембром, силою звуку, дзвінким верхнім регістром та іншими якостями.

– творче ідеологічне об’єднання художників Російської імперії, в тому числі й українських, що було створено й активно діяло в останній третині XIX століття. Члени Товариства протиставляли свої творчі пошуки офіційному академізму, на них вплинув романтизм та ідеї народництва. Передвижництво мало значний вплив на розвиток мистецтва Росії та України.

– об’єднання митців (І. Айвазовський, К. Костанді, М. Кузнецов, П. Нілус та ін.), що жили на півдні України, найбільше творче угруповання на території України кінця XIX – початку XX ст. Діяло в Одесі в 1890–1922 рр.

– інструментальний вступ до театральної вистави з музикою; одночастинний концертний твір сонатної форми, часто програмовий, з складними образами та композиційними якостями.

– українська держава зі столицею в Києві, яка в 1917–1921 роках контролювала території центральної, східної та південної України. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, населених переважно українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою УНР на чолі з М. Грушевським, після грудня 1918 року – Директорією УНР.

– українська соціалістична партія в Західній Україні у 1899 – 1939 рр. Ідеологія УСДП базувалася на принципах соціал-демократії, зокрема австромарксизму, а також на ідеї незалежності й соборності України.

– мистецький стиль літератури, живопису, музики, архітектури, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих традицій та європейського бароко.

– мистецька течія, що виникла в радянському кінематографі середини 1960-х з виходом «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова. На противагу канонічному радянському реалістичному кіно «українське поетичне кіно» виводило на перший план візуальну виразність, сюрреалістичні та етнографічні мотиви. Ця течія залишила по собі ряд новаторських фільмів Л. Осики, Ю. Іллєнка, М. Мащенка та ін, і спровокувала новий наступ радянської ідеологічної машини на українське кіно, національну свідомість та нетрадиційний художній пошук.

– перша українська державна організація в галузі кіно, створена у серпні 1918 року після проголошення незалежності України та утворення УНР на чолі з П. Скоропадським. Існувала у 1918 – 1919 рр.

– відображення в літературі (тематиці, образах, стилі) великого міста з високорозвиненою технікою та індустрією, міського побуту, особливостей психіки, породжених міським укладом.

– музичний твір довільної форми, яка не співпадає з усталеними побудовами.

– низка політичних, суспільних рухів та ідеологій, які поділяють спільну мету: визначення, встановлення і досягнення політичної, економічної, культурної, особистої та соціальної рівності жінок та чоловіків.

– літературний жанр фантастичної літератури, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю.

– стиль певної групи французьких художників початку ХХ століття, чиї роботи були зосереджені на мальовничості, декоративності та насиченості кольорів, а не зображальних чи реалістичних аспектах (А. Матіс, А. Дерен).

– народна творчість. Створюється і передається в усній формі від виконавця виконавцеві, від покоління до покоління, утворюючи так званий традиційний фольклор. Авторами є творчо обдаровані представники народу, що зазвичай лишаються невідомими.

– характерна ознака авангардизму і частково постмодернізму в мистецтві початку XX ст., поняття для характеристики дадаїзму, конструктивізму, кубізму, футуризму, абстракціонізму та ін. течій, що об’єднували митців, котрі надавали особливої уваги формі художнього твору.

– передня сторона, зазвичай трикутне завершення фасаду будівлі, портика, колонади, що з боків обмежене двома схилами даху й карнизом при основі.

– найвища форма поліфонічного твору, що спирається на імітаційне проведення однієї, двох та більше тем послідовно в усіх голосах відповідно до певного тонально-гармонічного плану. Фуга сформувалась в XVII ст. та досягла розквіту в творчості Й. Баха, Г. Генделя, Й. Гайдна та ін. До XVII ст. фуга – назва канонічної імітації.

– авангардний напрям у мистецтві початку XX ст., зародився в Італії (Ф. Марінетті, Л. Руссоло), відстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми.

– потвора з давньогрецького епосу; назва використовується у сенсі «дивне», «несправжнє», «збірне». В архітектурі фантастичні тварини – химери разом із гаргульями використовуються в оздобленні будинків.

– українські народні новорічні величальні календарно-обрядові пісні, які виконують поряд з колядками.

– художній напрям в мистецтві кінця XIX – початку XX століття. В архітектурі він відкрив епоху сучасних стилів.

– термін для позначення різних не християнських релігійних вірувань, а саме дохристиянських політеїстичних релігій на відміну від монотеїстичних (християнства, магометанства і т. ін.).