Розвиток українського кінематографу на початку ХХ століття

Історія українського кінематографу розпочалась чи не раніше, ніж світового. Відомо, що 1893 року головний механік Одеського Новоросійського університету Й. Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Ця подія сталася за два роки до появи кінематографу в Західній Європі, проте на відміну від братів Люм’єр, винахідник свій апарат не запатентовав.

Перші кінозйомки апаратом Й. Тимченка відбулися на Одеському іподромі: згодом два «кінофільми» «Вершник» та «Метальник списа» були продемонстровані в готелі «Франція» (Одеса) та засіданні секції фізики ІХ з’їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею.

Серед піонерів українського кінематографу:

• А. Федецький, який 1896 року в Харкові зняв декілька хронікальних сюжетів («Джигітування козаків 1-го Оренбурзького козацького полку», «Відхід потягу від Харківської станції», «Хресний хід з Куряжа у Харків», «Народні гуляння на Кінній площі в Харкові»), які були показані на кіносеансі Харківському оперному театрі.
• Д. Сахненко, катеринославський кінооператор та кінорежисер, який зняв перший ігровий фільм національного виробництва – повнометражний німий фільм «Запорізька Січ» (1911 р.), а також зберіг для історії низку вистав театру М. Садовського: п’єси «Наталка Полтавка» І. Котляревського за участю М. Заньковецької, «Мати-наймичка» І. Карпенко-Карого, «Богдан Хмельницький» М. Старицького (усі були зняті на кіноплівку 1911 р.); Д. Сахненком було знято також «Любов Андрія» (1912 р.) та «Полтаву» (1913 р.).
• О. Олексієнко, яким 1909 р. було знято кіноводевілі: «Як вони женихалися, або Три кохання в мішках» та «Ніч перед Різдвом» М. Гоголя, «Москаль-чарівник» за І. Котляревським, «Бувальщина» А. Велисовського, 1910 – 1911 рр. – п’єси «Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка» М. Старицького, «Кум-мірошник, або Сатана в бочці» Д. Дмитренка та ін.

З розвитком українського кінематографу пов’язана творчість відомої актриси німого кіно В. Холодної, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.

Після проголошення незалежності України та утворення Української Народної Республіки на чолі з П. Скоропадським було створено кінокомпанію «Українфільм», яка стала першою українською державною організацією в галузі кіно і мала на меті «широке виробництво та розповсюдження ідейних та національних фільмів, головним чином патріотичного та історично-героїчного напрямків». На базі студії «Українфільм» почали знімати фільми «Брехня», «Чорна пантера», «Вітер з півночі», «Кармелюк», «Чорна рада» та ін. Нажаль відомостей про вихід цих фільмів не залишилось, оскільки інформація про існування студії за часів СРСР приховувалася.

Дослідники історії українського кіно зазначають, що до 1919 року в Україні було знято більше ніж 700 хронікальних фільмів та сюжетів кінохроніки (див. табл. 1), які доцільно поділити на видові, промислові, царську хроніку, церковну хроніку, світську хроніку, спорт, свята, катастрофи, похорони, військові, стрічки про Першу світову і громадянську війни.

Таблиця 1

Деякі документальні фільми, зняті в Україні 1896 – 1919 рр.

З 1907 року в Україні виникли власні кіностудії, почала розвиватися кіноіндустрія (Д. Харитонов, А. Каратуманов), почали знімати ігрове кіно. Наведемо деякі ігрові кінострічки, що були зняті 1907 – 1919 рр. (табл. 2)

Таблиця 2.

Деякі ігрові фільми, зняті в Україні 1907 – 1919 рр.

У 1920-ті роки було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), реконструйовано одеське і ялтинське кінопідприємства, засновано київську кінофабрику (зараз – кіностудія ім. О. Довженка). Виходили фільми-агітки, мелодрами, пригодницьке кіно. В Ялті та Одесі працювали переважно російські режисери, більшість фільмів знімалося російською.

Певні зміни в українському кінематографі відбулися наприкінці 1920-х рр., коли з кінороботами Л. Курбаса до нього увійшла модерністська течія. До світового рівня вдалося підняти вітчизняний кінематограф О. Довженку, яким було започатковано стилістику «українського поетичного кіно» («Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930)).

На Західній Україні центром поступового розвитку кіноіндустрії став Львів. Перші кінопокази у Львові відбулися у вересні 1896 року, коли розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана, що тривали декілька днів.

З 1901 року у Львові почали працювати кінотеатри «Сінефон», «Ванда», «Ілюзіон». 1915 р. відкрився найбільший кінотеатр міста «Лев». У 1920-х роках у місті існувало 15 кінотеатрів. Потужної кіностудії у Львові не було, проте існувало кілька дрібних підприємств з виготовлення і прокату кінофільмів.