– український архітектор російського походження, педагог, громадський діяч.

Закінчив Імператорську академію мистецтв у Санкт-Петербурзі. З 1872 року жив і працював у Києві. Був київським міським (1873 – 1887) та єпархіальним (1875 – 1898) архітектором, а також архітектором Києво-Печерської лаври (1893 – 1899).

Серед споруд архітектора:

• будинок Купецького зібрання з концертною залою (1882 р.; нині – Національна філармонія України);
• корпуси Єврейської лікарні (1884 – 1896 рр.; нині – частина Київської обласної лікарні);
• корпуси лікарні для чорноробів (1892 – 1894 рр.; нині – Інститут охорони материнства та дитинства («Охматдит»);
• Трапезна палата з церквою Антонія та Феодосія в Печерській лаврі (1893 – 1895 рр.);
• Успенський собор у м. Переяслав (1889 – 1896);
• Церква Різдва Богородиці у с. Березна Володарського району (1893);
• Михайлівська церква у с. Богатирка Ставищенського району (1894);
• Церква Іоана Богослова у с. Сидоровичі Іванківського району (1896);

Церкви Ніколаєв проектував, як правило, у «неовізантійському» та «псевдоросійському» стилях.

Також у доробку архітектора пам’ятники Б. Хмельницькому, Миколі І, М. Глінці.

1. Ерофалов-Пилипчак Б. Владимир Николаев: целый город. Архитектура имперского Киева. URL: http://www.alyoshin.ru/Files/publika/erofalov/imner_20.html